неділя, 22 березня 2015 р.

Закони суспільного розвитку




 Проблеми суспільства


Перед суспільством стоять багато проблем яких навіть охопити розумом є проблематично. Орієнтуватись у цьому морі складно, визначити які проблеми є першочерговими а які ще більш пріоритетними не може поки ніхто, у тому розумінні щоб знайти той початок нитки за який потягнувши можна розплутати весь клубок. Через те першочерговим  вважається той напрямок по якому найбільше кричать. А що робити, визначати наосліп першочергові задачі також може бути прийнятним в умовах відсутності стратегічного бачення. До речі Світ так і розвивається накопичує знання та методи розв’язування проблем. Визначення стратегічного розвитку Світу і в ньому місце України і є ціллю даного міркування.  
Коли люди не мають стратегічного бачення свого майбутнього (тобто Ідеології), то вони лишаються заручниками долі та сильних цього світу, котрі мають свій матеріальний Інтерес та використовують своє багатство для його примноження, застосовують для цього і державний апарат. Людей якими володіє Ідеологія використати для свого служіння олігархії значно тяжче, скоріш навпаки вони можуть бути лише тимчасовими попутчиками для рішення певних задач, оскільки чисельно прості громадяни значно переважають кількісно олігархів, та й державна машина примусу, у нашій країні, мусить виконувати волю більшості. Майже кожна свідома людина нашої держави знає що потрібно зробити і як, щоб покращити життя простого люду. Це той випадок коли можна сказати девізом такої позиції є висловлювання – коли б Я був царем, то зробив відповідно Те й Те. Кожен кляне олігархів і в той же час хоче бути ним. Люди розуміють що олігархи живуть за рахунок грабунку інших, але кожен хоче щоб вони ділились цим награбованим  із ними. Багато хто пішов далі та хотіли щоб державний апарат утримували багачі. Які можуть бути тоді претензії до держчиновників, що вони виконують волю олігархів? Оттоді  повинно бути скоріш навпаки, хто не виконує волю тих хто їм платить поступає не чесно, та й довго там не втримається. Така позиція межує із шизофренією коли беруться із логічного ряду лише ті доводи що корисні особі, та відкидаються ті що суперечать цьому. Коли вже стоїть задача боротьби із збагаченням олігархів, в той час коли основна маса бідніє, то потрібно відкрити причину дії таких механізм та ліквідувати її.
Багато хто вже інтуїтивно розуміє що причиною процесів що відбуваються у суспільстві є СИСТЕМА. Правда при цьому не дано визначення цього терміну, через це замість її зміни реальні дії робляться діаметрально протилежними, на її удосконалення . Процес люстрації, що розпочався в країні, направлений не на зміну СИСТЕМИ, а на заміну людей у ній своїми.  Існуюча СИСТЕМА настільки прогнила, що навіть така заміна одних людей на інших дасть невеличкий позитивний результат. Навіть коли вдасться почергово провести на державні посади всі 40 млн. населення країни, не відбудеться головного зміни СИСТЕМИ суспільного життя. Виправдання що для того щоб змінити СИСТЕМУ потрібно її очолити чи увійти у неї, не витримує ніякої критики.  Якщо  рішення службовців залежать від їхньої кристальної чесності та порядності, а під час криз такі якості у суспільства значно девальвують, то рано чи пізно такий стан речей призведе до значних негативних наслідків.  Суспільство буде застраховане від великих випробувань та потрясінь коли особа у  СИСТЕМІ не відіграватиме суттєвої ролі. Постільки особу можна купити, а СИСТЕМУ не купиш, хоч сама вона і є матеріальні ресурси та Інтереси, але направлена вона більше не на кількість цих ресурсів а на принципи розподілу їх між учасниками СИСТЕМИ. Значно кращим результатом роботи службовців буде, коли їх зарплата буде залежати від особистого чи колективного вкладу ніж від величини зарплати без врахування результату.
Для заспокоювання влада придумує чергову програму покращення для народу. Попередні програми; 1. Незалежність як основа матеріального добробуту народу, 2.  Впровадження ринку  в економіці. 3. Обрати чесну владу яка користується підтримкою народу. 4. Обрати господарників які централізовано будуть вирішувати економічні проблеми суспільства. 5. Сконцентрувати ресурси на певних напрямках для вирішення бодай цих проблем. Було багато й інших фішок для того щоб намітити та показати результат роботи влади для народу. Ці  кроки  не дали бажаного результати, тим не менше стратегія зберігається. 6. Проведення  реформ в країни. 7. Виконання плану по вступу в ЄС. 8. Боротьба з корупцією і т. д. Це вже будуть мінімум восьмими граблі по яких рухається народ. Не вказана вірна причина того чи іншого стану суспільства, користуємось другорядними ознаками, через це немає правильних кроків по виходу суспільства на вищий рівень. 
Потрібно сказати що є засадничі та біжучі вимоги для життя суспільства. Ще у 40-х роках минулого століття в Західній Україні піднявся та викристалізувався  рух за незалежну державу як основу благополуччя народу. Це геніальна ідеологічна ув’язка матеріального добробуту із незалежним розвитком країни, на жаль ще до цього часу є такі впливові люди котрі не бачать стратегічно вигоди суспільства від можливості самим вирішувати облаштування життя українського народу. Невже не зрозуміло що держава у якій є декілька народів не може бути справедливою в апріорі. В одній державі між народами існують відносини коли один народ виробляє більше ніж споживає, або навпаки, такий стан справ у державі є несправедливим.  Коли ж між народами існують рівноправні економічні відносини, то ці народи є незалежними. Кожен хоче жити у державі яка є справедливою, адже такі відносини роблять клімат у суспільстві комфортним і зберігають життя та здоров’я кожного члена такого суспільства.
Основні закони розвитку суспільства


Будь яке суспільство розвивається за законами, не за тими які можуть написати люди, а за тими з якими люди навіть не погоджуючись не можуть їх порушити. Це закони суспільного розвитку і подібно до того як пізнавши закони математики, фізики чи механіки людство досягло значних успіхів, так і у суспільному житті тільки  знаючи закони суспільного розвитку та лише на їх основі можна в певних межах поліпшити і саме суспільство.


Вивчення предмету починається із розділення його на складові частини. Ще в давнину філософи розділяли історію людства на етапи; золотий вік, срібний та залізний, або епоху дикунства, варварства та цивілізації. Такий розподіл історії мало що пояснював, але сам по собі був великим першим кроком у пізнанні суспільного розвитку.
 Розділення історії суспільства на суспільно-політичні формації як то; первісний лад, рабовласницький, феодальний та капіталістичний – на сьогоднішній день є найбільш вдалим. В основу такого розділення покладено спосіб  виробництва та розподіл матеріальних благ. Це є закон історичного поступального розвитку людства – коли економіка розвиваючись тягне за собою і розвиток суспільства.  З великою долі умовності такий розподіл історії можна проілюструвати наступним чином; якщо основним знаряддям праці у суспільстві є мотика чи лопата то відносини у суспільстві виникають рабовласницькі, у суспільстві  при якому основним знаряддям  праці являються механізми та верстати – виникає капіталістичний лад. Справедливе і зворотне твердження – не можуть існувати рабовласницькі відносини на основі комп’ютерних технологій. Не люди винні і не люди встановлюють відповідний тип суспільних відносин в країні. Вони лише можуть знати їх або навіть не підозрювати про існування таких законів, але немає у світі сили яка здатна порушити закони суспільного розвитку. Це закон відповідності економічного розвитку та суспільних відносин. Не можуть люди засинати у суспільстві із вільною конкуренцією, а просинатись у кам’яному віці. Коли б вдалось провести експеримент та на безлюдному острові, придатному для життя людей висадити певну кількість найрозумніших людей знаряддями праці у яких би була лише лопата, то суспільство неминуче виникло б рабовласницьким, якими б ідеями вони не користувались.
Історія людства є цільною та неподільною і потрібно пам’ятати, що розділяємо ми її лише силою розуму, для того щоб пояснити процеси які відбуваються у суспільстві. Якщо таке розділення нічого не пояснює то воно і не потрібне. Природа також є неділимою, але виділивши з неї астрономію, хімію, біологію і т. д. людство досягло вражаючих результатів.

Характеристика суспільно-політичних формацій.
Перший закон суспільного розвитку. Ступінь розвитку суспільства характеризується відповідним принципом розподілу матеріальних благ.

Первісне суспільство – розподіл матеріальних благ здійснюється порівну.
Рабовласницький лад – результати праці раба присвоює рабовласник, а  раб перебуває на утриманні та цілковитій залежності від рабовласника.
Феодальний лад –  частину праці селянина та робітника привласнює феодал, церква чи держава. Цей лад характеризується централізованим розподілом та значним впливом особи чи держави на суспільство, він оснований на вірі (ІДЕОЛОГІЇ).
Капіталістичний лад – розподіл згідно принципу хто має більше власності, той має більше прибутку. Цей лад оснований на матеріальному ІНТЕРЕСІ та вільній конкуренції.
Соціалістичний лад – принцип розподілу – «від кожного за здібностями – кожному по праці». Такий лад має бути основаним на інтересі вищого рівня, для якого матеріальний інтерес є лише обов’язковою частиною суспільного інтересу.

Потрібно зазначити що у Природі немає у чистому вигляді капіталізму чи феодалізму це є умовність для того щоб ілюструвати розвиток принципів розподілу матеріальних благ. Так само як вчені та фахівці ввели поняття ідеального газу, якого не існує в природі, але такий крок дав можливість наукового підходу та практичних результатів. При будь якому ладі можуть звичайно існувати і інші принципи розподілу, але має значення панівний розподіл матеріальних благ.
Соціалізм.

Великі труднощі в розумінні викликає банальний метод розділення історії людства на стадії розвитку в залежності від ступеня розвитку виробничих сил та їх основної ознаки принципу розподілу матеріальних благ.


Всі вважають що відмінність між капіталізмом та соціалізмом полягає у власності на засоби виробництва і виникає елементарна логічна помилка, підміни понять, по скільки відмінність між феодалізмом та капіталізмом буде пояснюватись зовсім іншими ознаками чим власність на засоби виробництва.
Принцип розподілу при соціалізмі – «від кожного за здібностями – кожному по праці». У той час коли цей принцип пропонувався  для розділення  історії людства на стадії, поняття праця мало зовсім інший зміст. Нікому не могло прийти в голову що банк, влада чи країна може працювати, або що працювати може танцівниця стегнами і т.д. Праця, це те що зробило із мавпи людину, або згідно іншого визначення «у поті чола свого їстимеш хліб». Невже так тяжко зрозуміти що у визначені соціалізму малась на увазі фізична праця і лише вона. Іншими словами при такому ладі оплаті підлягає лише фізична праця, всі інші види діяльності здійснюються на суспільних засадах, та коли і можуть підлягати оплаті, то зовсім на інших основах. Ніде у Світі немає такого устрою країни де б розподілу підлягала фізична праця між усіма членами суспільства порівну, це є свідченням того що людство не досягло ще такої стадії розвитку. Сучасне людство феодалізм сприймає як соціалізм. Це елементарне нерозуміння понять і є змістом нерозуміння історичного процесу розвитку світу загалом. Феодалізм оснований на вірі в щасливе загробне життя, в царя або в партію, характерною ознакою його є централізований розподіл між членами суспільства всього що воно виробляє.  Таке територіальне утворення як Росія є феодальним ступенем розвитку суспільства. Вона  неминуче прийде до капіталістичної стадії свого розвитку, вибір невеликий або його гальмувати або пришвидшити. Відсутність номінальної посади царя – не означає що суспільство не є феодальним і в той же час наявність королеви  ще не означає що суспільство є феодальним. Принцип розподілу матеріальних благ є у цьому характерною ознакою стадії суспільства.
Для існування суспільства у першу чергу необхідна певна матеріальна забезпеченість у; їжі, одягу, житлі і т.д. Для того щоб виробити цю мінімальну забезпеченість необхідно виконати певну фізичну роботу, от ця робота і повинна розподілятись між усіма членами суспільства порівну. Зрозуміло, що основоположники комуністичної  ідеології, уявляли суспільство соціальної справедливості таке яке може виникнути тільки при високому рівні продуктивності праці, коли час фізичної праці витрачений на підтримування життєдіяльності суспільства буде незначним, і кожен член суспільства зможе ним займатись, наприклад пів року через кожних 5 років, чи якимось іншим чином наприклад фізичну працю  люди виконують у віці від 25 до 30 років, до 25 взагалі люди лише навчаються,  здійснюють керування підприємствами від 30 до 40 років, виконують чиновницькі державні функції від 40 до 50 років, засідають у парламенті чи радах від 50 до 60 років, або будь-яким іншим чином. Важливо розділити фізичну роботу в суспільстві між всіма його членами, а не посади чи награбоване. При соціалізмі не може існувати розподіл людей за професіями.
Ніколи і нікому не вдасться досягнути справедливих відносин, «побудувати» справедливе суспільство, ніяким іншим чином, ніж розділенням фізичної праці між усіма порівну.
«Для соціалізму, який хоче звільнити людську робочу силу від її становища товару, дуже важливо зрозуміти, що праця не має вартості і не може її мати…. Повинно здаватись жахливим, що настане час, коли не буде ні тачечників, ні архітекторів за професіями і коли людина протягом деякого часу давала вказівки як архітектор, буде потім впродовж деякого часу штовхати тачку, допоки не появиться необхідність у його діяльності як архітектора. Хороший був би соціалізм, який увічнює  професійних тачечників.»  Ф. Енгельс  Анти-Дюрінг  стор. 202.
Розвиток комп’ютерних технологій призводить до того що замість керівництва людьми у суспільстві появляється можливість керувати процесами. Наприклад, планами виробництва певних товарів чи курсами іноземних валют і т. д.
Критика «комуністичної»  ідеології.

Члени цієї організації видають свої ідеї, які залежать від кишені, за ідеї основоположників які наче б то змінюються в залежності від епохи.


 Для досягнення вищої стадії розвитку суспільства спочатку повинні бути вичерпані всі економічні можливості існуючої стадії  розвитку. Соціалізм не можливо побудувати його можливо  лише досягнути. Соціалістична стадія розвитку суспільства може бути побудована лише після вичерпання всіх можливостей капіталістичної стадії. Розвиток виробничих сил має тут вирішальне значення. Коли люди мають змогу та відмовляються від капіталістичної стадії розвитку свого суспільства – то неминуче має місце повернення до феодалізму і нема на то ради. Рабовласницький чи феодальний лад може деяким людям реально подобатись але на їхню зміну обов’язково прийде вища стадія розвитку суспільства, таким є невблаганний хід розвитку людства, вирішальним у ньому є суспільна продуктивність праці.
Дайте нам організацію революціонерів і ми перевернемо Росію – якщо перефразувати  це гасло комуністів в СССР то мається на увазі що для того щоб із дикунів зробити цивілізоване суспільство достатньо мати організацію яка озброєна відповідною ідеологією. Це банальне не розуміння рушійних сил суспільства. Економічний розвиток має вирішальне значення а не партія. Наявність комуністичної партії у рабовласницькому суспільстві а ні трохи не позбавить це суспільство рабовласницьких відносин.
Основоположники цього вчення виходять з того що кожна стадія розвитку суспільства є необхідною та невідворотною. Через це категорія СПРАВЕДЛИВОСТІ носить історичний характер. Рабовласницька стадія суспільства так само є справедливою як і феодалізм. Кожна стадія розвитку суспільства має свої вади і задача передових людей суспільства полягає у пришвидшені, наскільки це є можливим, економічного розвитку відповідної стадії.
 Як показує історичний розвиток,  історична пам'ять тобто ментальність а ще точніше виробничі сили суспільства мають великий вплив на економічний розвиток, а значить і на стадію розвитку суспільства. Коли економічні чинники у різних країнах досягають певного насичення, то на розвиток суспільства починає відчутно впливати історична пам'ять чи безпам’ятність (ментальність) суспільства, хоча економічні чинники у розвитку суспільства є визначальними.
Цинізм комуністів полягає у тому що, знаючи що справедливість є залежною від стадії розвитку суспільства, вони спекулюють на найсвятіших почуттях людей та претендують на те що лише вони можуть дати людям абсолютну справедливість у суспільстві.

Другий  закон суспільного розвитку. Відповідність способу виробництва принципу розподілу матеріальних благ.
Спосіб виробництва та розподіл матеріальних благ є характеристикою суспільно-політичної  формації. Ці дві ознаки суспільного ладу повинні знаходитись у гармонії. Виробництво матеріальних благ знаходиться у постійному удосконаленні, розвитку, застосуванні нових технологій, зміни цін на енергоносії та сировину у той час як розподіл матеріальних благ тяжіє до стабільності та тиску на нього активної частини суспільства. Коли зміни у виробництві досягають критичного рівня і не відповідають принципу розподілу матеріальних благ у суспільстві – настає криза. Причини будь-якої кризи суспільства лежать у невідповідності виробництва –   розподілу матеріальних благ. До тих пір поки разом із змінами у  виробництві не буде плавно змінюватись і розподіл матеріальних благ у суспільстві - кризи будуть неминучими. Зміни у економічному розвитку відбуваються повільно і людське око не здатне їх оцінити, вони стають відчутними лише на відстані у часі.
Третій закон суспільного розвитку. Пряма послідовність проходження відповідних стадій розвитку суспільством.
Оскільки базою суспільства служить економіка, що має одно направленість та безперестанне збільшення продуктивності праці, то й суспільство у своєму розвитку проходить послідовно всі стадії свого розвитку. Економіка має плавність розвитку, а суспільство має дискретність ступенів розвитку, то перехід від однієї стадії до іншої здійснюється під час кризи, тобто зміни принципу розподілу матеріальних благ. Суспільство не може оминути, перескочити чи відмінити якусь ступінь свого розвитку декретом, бо фундаментом його розвитку є економіка, яка змінюється плавно. Коли зміни у розвитку продуктивних сил накопичуються та досягають певної критичної маси наступає криза у суспільстві, яка знаходить своє вирішення у зміні принципів розподілу матеріальних благ, тобто зміною ступеню розвитку  суспільства. Зміна ступеня розвитку суспільства відбувається обов’язково через кризи, хоча не всі кризи приводять до зміни ступеню розвитку.
Стадії розвитку суспільства є послідовними та невідворотними. Базою ступеня розвитку  суспільства є його економічний розвиток, коли ж цей базис знищити, чи розграбувати, до значного відчутного рівня занепаду, то відповідно відбудеться деградація суспільства. Здається кому ж може прийти в голову таке робити? Тим не менше царська Росія стояла на порозі капіталізму, революція та громадянська війна відчутно знищили продуктивні сили суспільства, у влади не було вибору, вони відновлювали те що можливо було економічно відновити це –  феодалізм. Немає значення якою програмою це назвати та конкретно хто був при владі. Майже через століття економічний розвиток привів народи радянського союзу до наступної стадії свого розвитку – капіталізму. Відбувся природній перехід від феодалізму до капіталізму, це найбільша насмішка Історії над самовпевненими та недалекоглядними людьми, котрим вдалось загальмувати розвиток суспільства та відкинути його на цілу епоху назад.  Ми не можемо вибирати що будувати, ми можемо лише пришвидшити або загальмувати розвиток суспільства. Звичайно історичні традиції,  ментальність  народу, та інше відіграють певну роль у розвитку суспільства. Народи сучасної Росії прийшли до капіталістичної стадії свого розвитку, але владі вдруге в історії вдалося силою загальмувати капіталістичний розподіл у суспільстві. Які б генії не керували цим процесом, але обдурити Природу не вдасться, якщо гальмуються та затискаються капіталістичні відносини розподілу, то неодмінно буде панувати феодальний розподіл у суспільстві. І нема на то ради.  



Наступний суспільний закон.  Буття  – визначає свідомість.

Всі відносять цей закон до боротьби із релігією, хоча його ціль пояснити виникнення та існування суспільно-політичної думки. Причини виникнення такого визначення лежить у епосі феодалізму – коли відмінність між паном та селянином пояснювали генетичною відмінністю, хоча вони й були представниками однієї нації. Цей закон пояснює чому є відмінність між селянами та панами, не у генетичному корінні, а у різних побутових умовах та Інтересах, що призводить до різних Ідеологій, пануючих та селянських верств населення.
Мужики цікаві стали,
Чи ті кості білі всюди,
Чи блакитна кров поллється,
Як пробити пану груди?"
   - Леся Українка
Суспільно-політичні думки завжди мають матеріальні причини.  Існуюча  система в країнах формує відповідні суспільно-політичні думки, та пануючі серед них філософські течії і ідеології. В основі цих думок завжди лежать інтереси груп людей. Будь яка Ідеологія неодмінно себе ганьбила як тільки вона від’єднувалась від Інтересу.
Майже класичним прикладом ілюстрації цього закону є приклад сучасної Російської Федерації. Війну з Україною підтримують 80% населення решта підтримують її але не у такій явній формі, незважаючи на те що майже весь світ думає по іншому. В основі російської ідеології лежать матеріальні інтереси чи то явні чи уявні. Успіх України в побудові демократичного суспільства неодмінно призведе до кращого матеріального становища людей, адже продуктивність праці вища при капіталізмі ніж при феодальному суспільстві в апріорі. Демократія, як політичне вираження капіталістичних відносин у суспільстві, неодмінно в Російській Федерації призведе  до її розпаду, це ні для кого не є таємницею, а звідси і матеріальні втрати на перших порах, але через це російський народ неодмінно мусить пройти чи то раніше чи пізніше. Звідси і походить політика російського керівництва, яку підтримує народ. Інстинкт самозбереження народу виробив таку систему коли відповідальність за все в країні перекладають на очільника влади, коли ж результат буде плачевним, то винуватою буде влада, а не народ котрий заслуговує на таку владу. Велич народу визначається не величиною території та армією, а продуктивністю праці суспільства, і тому маленька Бельгія а ні трохи не менша від Росії. Народу сучасної Росії  не може навіть у голову прийти що чесно, правильно та по людські зробити взірцеві суспільні відносини бодай у московській області, а потім люди самі побачать таке суспільство та захочуть такий досвід (якщо він буде вдалим) розповсюдити на інші регіони силою прикладу а не шантажем, тиском та прямою інтервенцією.
Феодалізм, як і інший суспільний лад, це не тільки відповідний розподіл матеріальних благ у суспільстві, а і його суспільна думка, логіка мислення, Ідеологія. Так як обставини формують відповідну поведінку людей, так само ці обставини формують і саме мислення людей. Суспільство, що знаходиться на феодальній стадії свого розвитку, не зможе побачити вихід у зміні ступеня свого розвитку, воно буде на найдемократичніших виборах обирати тричі царя, безмежно удосконалювати існуючу феодальну систему в країні, але не зможе змінити СИСТЕМУ керування країною. Самогубство не природнє.
У передмові до « До критики політичної економії» Маркс дав класичну характеристику матеріалістичного розуміння історії. Він зазначив, що у суспільному виробництві свого життя люди вступають у певні, необхідні, від їхньої волі не залежні відносини - виробничі відносини, які відповідають певному щаблі розвитку їхніх матеріальних продуктивних сил. Сукупність цих виробничих відносин становить економічну структуру суспільства, реальний базис, на якому вивищується юридична і політична надбудова і якому відповідають певні форми суспільної свідомості. Спосіб виробництва матеріального життя обумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі. Hе свідомість людей визначає їх буття, а, навпаки, їх суспільне буття визначає їх свідомість. Ми страдаємо не лише від живих, а і від мертвих. До речі нами як країною, також володіють певні форми суспільної свідомості, коли людина не може свідомо вибрати Ідеологію, то нею володіє ідеологія несвідомо. Ідеологія це пояснення Світу яке кожен вибирає для себе. На цьому зупинюсь іншим разом, варто лише зазначити що у будь якому суспільстві лише біля 3% є людей ідеологічними, решта є заручниками ідеології несвідомо (сюди також попадають люди щиро віруючі).
Також є немало інших законів розвитку суспільства на яких зупинятись не буду.
Деякі практичні поради напрямку діяльності суспільства виходячи із вищенаведеного. Не маючи стратегічного бачення пояснення Світу (Ідеології) не можливо вдало визначити проблеми суспільства та направити зусилля та концентрацію на їх вирішення.  Для коректної оцінки суспільства перше що потрібно зробити це визначити стадію його розвитку; наприклад Росія феодалізм, Україна капіталізм. Феодалізм – оснований на вірі, капіталізм – оснований на інтересі. Відповідно різні методи вирішення суспільних проблем – у Росії, в основному це агітація, пропаганда (ІДЕОЛОГІЯ) та ручне керування економікою геніального напівбога (не обов’язково це робити одноосібно, це можуть робити і наукові інститути держави, важливо яким чином задається напрямок),  в Україні ІНТЕРЕСИ великих груп та активної частини суспільства. Із законів суспільного розвитку виникають способи які можна застосовувати для удосконалення суспільства, пам’ятаючи що неможливо зробити справедливим феодальну чи капіталістичну стадію розвитку, задача може стояти лише у пришвидшені розвитку цих ступенів.
Система.
Систему суспільства формує принцип розподілу матеріальних благ у ньому. Щоб змінити систему суспільства потрібно змінити розподіл матеріальних благ. Люстрація у цьому плані є не зміна системи, а заміна одних людей на інших в існуючій системі. Потрібно змінювати принципи нарахування зарплат можновладцям їх кількість та посадові функції, це і буде зміною Системи. Завдання полягає не у тому щоб знайти кришталево-чистих та чесних патріотів на посади, а щоб посадові матеріальні інтереси чиновників збігались з ІНТЕРЕСАМИ суспільства.
Чому виникають та пропадають великі цивілізації людства; Вавилон, Стародавній Єгипет, Греція та Рим, Візантія, Англія, Франція, Німеччина, Японія, США і т.д.? Аналіз свідчить, що не генетичне коріння, природні умови та історія мають вирішальний вплив у цьому процесі. Принцип розподілу матеріальних благ є вирішальним, і це логічно адже розподіл матеріальних благ впливає на продуктивність праці суспільства, стимулюючи її чи ні, у більшій або меншій мірі. Передова цивілізація виникне тоді, коли розподіл матеріальних благ у суспільстві буде справедливим з точки зору значної частини суспільства, та значно кращим ніж у інших народів на даному етапі розвитку світу. Таку цивілізацію здатен зробити будь який народ  достатньо лише розділити відповідним чином все те що виробляє суспільство.
Найкращою пам’яттю про людей що віддали своє життя у сучасних обставинах буде найвищий світовий рівень суспільних відносин в Україні. Це не під силу зробити ні Президентові, ні Верховній Раді, ні Кабінету Міністрів – це можуть зробити лише самі люди, згуртовані та активні у досягнені стратегічної мети відомими методами та озброєні відповідною науковою Ідеологією. 
Ідеальна система в Україні була б тоді коли бюджетні кошти, що формуються за рахунок платників податків, витрачались згідно їхньої волі, у пропорціях які кожен має у своїй голові, а саме скільки коштів витратити на оборону, державних чиновників, пенсії, науку та культуру чи медицину і таке інше. Таких загальних підрозділів господарства та життя держави потрібно визначити не більше як 7-9, подальша деталізація має відбуватись на основі коефіцієнтів.  Розподіл має відбуватись щорічно на основі широкого опитування громадської думки чи спрощеного референдуму. Звичайно для стабільності у різних галузях господарства їх фінансування може змінюватись не більше як на 10% у рік. Припустимо що коли люди три роки підряд висловлюються за зменшення фінансування того чи іншого напрямку то міністр, який керує даною  галуззю має піти у відставку. З кожним роком відсоток на який можуть впливати громадяни держави має постійно збільшуватись наприклад до 75% бюджету. Така система породить здорову конкуренцію між напрямками господарства, що змусить вести роз’яснювальну роботу серед населення, скільки і який напрямок дасть віддачу суспільству при збільшені його фінансування. Крім того така система держави дає спільний інтерес для суспільства, об’єднує його, кожна людина стане реальним учасником вирішення державницьких задач . Є лише одна оптимальна пропорція розподілу існуючих річних державних коштів, яка дасть найбільший ефект, її пошук і є задачею суспільства, а не верхівки.
Зрозуміло що потрібен буде додатково перехідний період для відшліфування всіх цих відносин, а поки що можна застосувати інші тимчасові підходи.  Прив’язати зарплату міністрів до росту ВВП в країні, або зарплату чиновника визначати провівши широке опитування людей  і т.д. важливо щоб Інтереси посадовців та суспільства співпадали. Сьогоднішній стан справ виглядає дисонансом намагання посадовців Кабінету Міністрів зробити життя народу кращим, при цьому їхній рівень життя від цього не залежить а лише авторитет та історичні перспективи, довго такий підхід продовжуватись не може. Матеріальні ІНТЕРЕСИ є визначальними і коли наступає гармонія між інтересами суспільства та чиновників то суспільство досягає вищого рівня свого розвитку. Таке суспільство не потребує боротись із корупцією коли Інтереси суспільства та чиновників узгоджені. Вирішення проблем суспільства методом створенням структур які борються із цими проблемами є нераціональним підходом, непродуктивним витрачанням коштів суспільства та мало дає віддачі, постільки структура яка створена для вирішення певної проблеми матеріально зацікавлена щоб ця проблема існувала вічно, бо у іншому випадку така структура втратить роботу. Надія на те що особа яка очолить таку структуру буде ідеальною та прилетить до нас із Марсу чи із іншої ідеальної країни є наївним, постільки обставини формують як людину так і її поведінку та думки. Задача державних чиновників полягає не у збільшені надходжень до бюджету, а у ефективному та справедливому витрачанні тих коштів що заробило суспільство.
Проблеми суспільства потрібно вирішувати шляхом узгодження матеріальних інтересів його членів, не контроль, а матеріальний Інтерес має відігравати вирішальну роль, постільки він не потребує додаткових витрат суспільства на контроль та обслуговування таких функцій. Від управління людьми потрібно перейти до управління процесами.
Значно важливішими ніж суспільні закони є економічні  закони. Їх потрібно знати та керуватись ними у повсякденному житті. На даному етапі пізнання на них зупинятись не буду. Наприклад коли відомі залежності курсу валют,  то не існує неможливого доручити дотримуватись цих залежностей комп’ютеру. Це прибере суб’єктивний фактор з цього процесу та потребуватиме менше коштів на утримання фахівців.
Зарплата чиновників, пенсії не можуть бути стабільними, коли росте ВВП так і вони можуть зростати паралельно, коли ж падає ВВП так само витрати суспільства повинні зменшуватись, постільки економічні спади та зростання носять об’єктивний характер, керувати такими процесами суспільство ще не навчилось та й не факт що найближчим часом зможе, а піднімати чи індексувати певні витрати суспільства, при падінні виробництва, це лише погіршувати ситуацію. За цим також повинен слідкувати комп’ютер. При такому підході все суспільство буде матеріально зацікавлене  у ефективності економічного розвитку.
 Інфляція. Гроші є визнанням суспільством частки вкладу у його існування. Коли ця частка постійно зменшується, то це означає обдурювання самих себе, постільки суспільство визнає що для того щоб отримати від нього квитанцію на 8 годин праці для суспільства у наступному році за цю суму потрібно працювати 12 годин.  Це є ознакою не чесності, не порядності та несправедливості такого суспільства.  Фальшивомонетники так і поступали випускаючи в обіг додаткові гроші не підкріплені товарами. Інфляція є злочином перед суспільством, вона може бути виправдана лише в умовах війни.
Задача уряду на сучасному етапі. Звести баланс суспільства у стислі терміни, щоб витрати суспільства відповідали його доходам. Далі вже поступово перекладати пропорції витрат згідно волі суспільства.
Ідеологія має матеріальну силу коли вона володіє масами. Задачею цього написаного бачу переконання як можна більше прихильників викладеної Ідеології, перефразовуючи Аристотеля можна сказати –  вчити потрібно не владу, а народ.

Немає коментарів:

Дописати коментар