Закон

Закон

«Закон суров, но справедлив!»

        Гасло із епохи диктатури партії, коли

законності та справедливості  було найменше.

Закон — це нормативний правовий акт вищої юридичної сили, прийнятий в особливому порядку вищим представницьким органом держави або безпосередньо народом, який визначає відправні засади правового регулювання суспільних відносин. Закон – поведінка людей у формі норм та правил, або воля пануючого класу.

У процесі виробництва індивідууми вступають від їх волі незалежні виробничі відносини. Ці відносини диктують інтереси цих індивідуумів а значить і їхні суспільно-політичні думки та викристалізовуються спонукальні бажання до певних дій та засобів досягнення своїх інтересів. Виробничі відносини різні у різні епохи то і різняться відповідно суспільно-політичні думки та закони.

Різні закони в суспільстві.

Закони: - право сильного, закон рекету, закон дідівщини (в армії СССР), закони тюремного співіснування, закони злочинного угрупування, та інші це неписані закони які бездоганно виконуються.

Коли служили в армії СССР то найбільш брудну роботу виконували молоді призовники наприклад наряд на кухню чистити картоплю і мити посуд, або стояти на посту та чергувати у св’яткові дні і т. д.  Такі неуставні відносини мають легітимність коли відповідальність у тяжкі моменти беруть на себе досвідчені військовослужбовці. Звичайно важко провести межу що можна а що  ні, часто бували перегини. Не уставні відносини під час війни мають значно менший вплив.

При кризових переходах суспільства обвалюється вся система державних гарантій захисту та бодай найменшої справедливості виникають групи які живуть за рахунок обдурювання, віднімання та крадіжки багатств інших людей, тобто групи які мають силу для фізичного переділу ресурсів. Такі значні дії можливо зробити лише у групі, і виникають закони існування такої групи. Зрозуміло що є великий ризик бути вбитим, тоді добуті кошти злочинним угрупуванням повинні бути поділені між її членами та на випадок смерті ця частина віддається родині постраждалого. 

У той же час є безліч законів прийнятих депутатами які виконуються лише частково або взагалі не виконуються, не зважаючи на те що вся державна машина стоїть на сторожі виконання цих законів.

У чому різниця між цими законами, чому одні навіть неписані виконуються інших не можна примусити виконувати хоча і мається  весь апарат насильства?

Навіть у тваринному стаді є норма поведінки стада щоб воно вижило. Буйволи у стаді мабуть лопнули зі сміху коли б їм змогли повідомити що вони можуть творити закони їхньої поведінки.  Цю поведінку ніхто не встановлює вона виникає у відповідності до інстинктів тварин та у гармонії із природою як найкращий спосіб виживання, бо одинока стадна тварина не зможе протистояти хижакам та захистити  себе і своє потомство. Шкода що люди цього не знають.

Історичний розвиток.

Кожна група людей вступаючи у співіснування неодмінно виробляє правила своєї поведінки щоб така група не розпадалась, головне що об’єднує групу людей це не сила, а інтереси і в першу чергу це життєві інтереси. Інтерес не завжди видимий та явний.

У процесі співжиття виробляються прийнятні правила поведінки групи, її ієрархія. У первісних суспільствах було безкінечно багато норм поведінки та ієрархії груп людей, немає сумніву що значна частина цих гуртів не вірно визначила норму поведінки  у групі та розпадалась, що рівносильно загибелі. Зрозуміло що лише групи із більш-менш справедливими колективними відносинами мали шанс вижити у конкурентній боротьбі за життя. Сучасна кількість народів значно менша від тих які знала історія, зникли вони тоді коли не правильно вибудували відношення між людьми. Підпорядкованість слабшого сильнішому у ті далекі часи, була справедливою коли вона приближала до цілі виживання групи у тих давніх часто досить складних умовах, а значить таке підпорядкування було справедливим з точки зору прийдешніх поколінь.  Не може вижити та група у якої ця підпорядкованість носить іншу ціль ніж збереження та виживання колективу. Так диктувалась природою, а не особою норма  поведінки людей у колективі та його структура. У спільноті людей не завжди найвище місце займає фізично найсильніша людина, бо на передній план виходить не особа а колектив, більш вправніший стрілець з луком міг значно більше добути їжі для племені ніж фізично сильна людина, я вже не говорю про перевагу розумових здібностей людини – хитрість та здатність передбачати. Повагу у племені заслуговувала не демагогія чи фізична сила, а ті хто більше їжі добув чи врятував від небезпеки. У керівника є завдання на стратегічне збереження  колективу та його примноження, а от же і збереження норм та правил поведінки що дають  прийнятний результат.[1] Таке бачення не було усвідомленим а досягалось на основі досвіду, інтуїції та природного відбору.  Має значення не тільки норма поведінки у колективі, що бореться за виживання, а і правила передачі керівної ролі наступникам, бо боротьба за владу без чітких норм і правил часто приводила до загибелі як групи так і кожного її члена. Коли вождь нехтує інтересами достатньої кількості людей у своїй групі то це може привести до розпаду групи та загибелі всіх її членів, яким би фізично сильним не був цей вожак. Отже ще у первісних племенах закладаються основи поведінки людей у суспільстві, що у подальшому трансформуються у звичаї та закони.

Покарання у первісному суспільстві носить скоріше за все моральний, ніж правовий, характер і тісно взаємопов'язані з релігійними дозволами та заборонами, а також громадським контролем за їх додержанням.

На зорі писемної Історії під злочином розумілися порушення традиційного порядку, заподіяння збитків особі, майну. Злочин називався гріхом. З'являється розуміння обставин, що пом'якшували та обтяжували злочин. Закони розрізняють відмінності між умисними та неумисними злочинами. У певних випадках досить було принести клятву, аби довести відсутність наміру, хоча це не завжди пом'якшувало покарання. Наприклад, неумисне нанесення рани у бійці каралося тільки сплатою послуг лікаря. Лікарю ж, який зробив невдалу операцію, відрубали кість руки. Присутнє розуміння співучасті (приховування, пособництво). Суб'єктом злочину виступала будь-яка людина, включаючи рабів.

 

У Законах Хамурапі широко застосовувався принцип таліону, тобто буквально "відплата рівним". Так, якщо винуватий завдав шкоди сину людини, то карається відповідно син винуватого. З погляду сучасного права це безглуздо, але у давнину діти розглядалися як майно батька, і збиток виливався у збиток.

Думка про закон як своєрідний винахід дійшла до нас від Стародавніх греків у формулюванні софістів. Потрібно мати на увазі, що саме в Греції зародилося уявлення  про те, що все право, яким ми користуємось, можна поділити на природне та штучне і що закону правителя або народних зборів належить пройти перевірку  на його відповідність природним або розумним  людським законам, а тому законодавство виглядає справою творчою та зобов’язуючою його творцям дотримання визначених  вимог і правил.

Право на цій стадії включає деяке старовинне  правило, що вказує на межу дозволеного та  забороненого, а також процедуру його здійснення і являється загальноприйнятим втіленням справедливості, навіть якщо ця справедливість носить на собі родимі  плями сімейних, родових і місцевих територіальних звичаїв. Право це може бути при цьому правом сильного, але і воно являє собою в деякому балансі й урівноваженості з правилами обряду, звичаю, які завжди націлені на успішне виживання роду та общини з усіма його учасниками - сильними і слабкими, дорослими та дітьми і т. д.

Сократ першим став пояснювати, що царями і володарями є не ті, хто правив або обраний, не ті, хто досяг цього гаслами або застосував силу і обман, а ті, хто має знання і вміє панувати.

Після кількох розмов з різними за фахом людьми він прийшов до висновку, що наймудріша людина — така, як Сократ, який вважає, що він не знає нічого, тобто не піддається ілюзії, ніби щось знає.

Звинувачення Сократа  —  «Сократ винен у невірі в богів, визнаних державою, і в тому, що увів в поліс нового бога. Він також винний у розбещенні молоді. Пропоноване покарання: смерть.»

«Я той, кого бог дав вам, аби ви стали кращими. Якщо ви мене стратите, то другого разу такого благодіяння годі й чекати.»

Наступною історично виникаючою  формую  правового співжиття стає спілкування на основі індивідуалізованих за умовним або по професійному принципу прав і привілеїв. Таке здебільшого буття древніх та середньовічних держав. На зміну йому приходить  політичне та правове спілкування  в умовах проголошеної верствової   рівності  і верховенства влади народу. В цьому співжитті  всі громадяни рівні перед законом. Тут  за кожним  індивідом визнається певний набір природніх  та невідчужених прав, які і задають новий історичний контур розуміння і  забезпечення правової (законної) справедливості та свободи. Ця справедливість, яка в процесі своєї реалізації так чи інше відноситься з рівно законним, свободою та турботою про досягнення і забезпечення суспільного блага.

Такий історичний шлях пройшло становлення правової законності. Але навіть у вищій стадії свого розвитку є елементи пережитків та бажання сильніших використати це для свого  матеріального зиску, хоча такі відносини носять історично тимчасовий характер і неодмінно будуть замінені вищими а значить і більш продуктивними відносинами.

Законність, а значить і справедливість носить Історичний характер, хоча грабувати можна абсолютно законно, але навряд чи це буде справедливо. Рабовласницький лад є більш справедливим по відношенню до первісного суспільства, оскільки переможених у війні не вбивали, а перетворювали на рабів, продуктивність праці при цьому зростала. Феодальний лад значно послабив залежність людей праці від працедавців (рабовласників) і т. д.

Сучасне розумінні законотворчості.

Найбільш громадсько активні громадяни виробляють норми поведінки та терпимості у громадянському суспільстві, ці норми стають панівними та примушують інших підкорятись цим нормам, так встановлюються  Закони які будуть виконуватись. Через це при якісній зміні у суспільстві гостро постає питання зміни законів, не закони міняють суспільство, а навпаки суспільство міняє свою поведінку та терпимість а потім це оформляє у формі законів. Достатня кількість активних громадян,  на вищій стадії громадянського суспільства не зможе дозволити написати закон щоб фабрику чи кошти подарувати олігарху.  

Отже мрія народу про те що Закони будуть працювати, банки, чи економіка є мрією про скатертину самобранку. Джерелом будь-якого багатства є праця, фізична праця і тільки вона. (Адам Сміт)

У сучасних умовах багато хто обґрунтовує нездатність якісно виконувати свою роботу наявністю неякісних законів яким він начебто неухильно слідує. Не можливо у законах відобразити все багатогранне реальне життя суспільства. Закони можуть дати лише канву вирішення тих чи інших суперечок, а завдання вже суді виносити вирок по справедливому, а не прискіпуючись до букв та ком написаних законів.  Можна за пляшку горілки викупити у п’яниці квартиру, але для того і існують судді, щоб не допускати такого беззаконня та несправедливості.  

Дослідження права закінчується, як правило, феодальною або рабовласницькою стадією суспільства, і це не дивно постільки ми всі вийшли із СССР.  Тим не менше право змінювалось із зміною суспільства, Право у Римській Імперії не таке як у Візантійській і зовсім інше як у капіталістичній Великобританії. Також воно змінюється і в межах однієї країни, за часів СССР людей судили за дармоїдство, а зараз таких людей можуть обирати до Парламенту. До сьогодні право завжди було правом сили, хоча коли під силою розуміти здатність примусити, то здатність не завжди є фізичною силою, скоріш за все економічною, спонукальною, моральною.

Якщо значно сильніший сусід заліз межею на ділянку іншого то у нього є таки можливість у судовому порядку встановити справедливість, використовуючи  голову сільради, суд, депутата, політичну партію  чи Президента – це і є той примус, але у переносному значенні. Примусом володіє не лише Президент, а і міністри і т.д. вся вертикаль влади безпосередньо, крім того примусом володіють суди, політичні партії, преса, телебачення, організації та будь-які люди які мають достатньо коштів для стимулювання вигідних для них рішень. Примушування існує не лише фізичне а і економічне, юридичне, моральне, конкуренція і т. д. При переході від одного ладу до іншого змінюється питома вага одного примусу чи іншого. При капіталізмі значно зростає питома вага економічного примусу та конкуренції. Також форма примусу та його питома вага залежить і від того чи початковою є фаза суспільного ладу чи розвинута.

Які повинні бути Закони, це такими які виконуються всіма членами суспільства, без матеріального заохочення тут не обійтись. Норма поведінки більшості суспільства стає нормою закону для всіх решти. Тобто базою є реальне життя та звичаї суспільства, а потім вони обгортаються у форму законів.

Конституція – основний закон суспільства, там повинні бути записані лише норми які суспільство може гарантувати для всіх без виключень. Тоді Конституція стає символом досягнення суспільства, а не насильства чи благими побажаннями. Первинна реальність, дійсність а не законність, бо грабувати можна абсолютно законно, але звичайно несправедливо. Чим менше загально визнаної справедливості тим слабкіше суспільство та нижчий  рівень його  життя. Економіка країни є первинною – вона має свої закони розвитку та криз і через це записувати в законах непохитність економічних норм та пільг є благими популістськими намірами. Рівень життя держчиновників має залежати від результатів роботи економіки країни та підніматись чи падати відповідно із реальним економічним станом. Тоді закони будуть виконувати свою функцію, всі будуть поважати і виконувати їх.

Невід’ємною складовою законодавства є логіка, без неї немає справедливості – не можуть бути чинними ті норми закону які протирічать іншим, тоді вони не діють. Використовувати такі норми є обдурюванням суспільства, бо коли одна сторона заплатила гроші то її варіант закону суддя оголошує чинним, коли ж більше заплатила інша сторона конфлікту, то вступають діаметрально-протилежні норми закону. Такі рішення є абсолютно законними, але цілком безглуздими для суспільства, хоча і є матеріально-вигідними для суддів, але все це лягає на плечі платників податків, а от же підозра до всіх судів у непорядності при існуючій Системі є обґрунтованою та цілком логічною. Коли є порочною сама Система, то у ній вже немає місця чесній та порядній людині, через це можна сміло говорити про те що всі прокурори та судді є нечесними та непорядними у несправедливій Системі судочинства.  Пошук чесних суддів у такій Системі є обдурюванням самих себе, вони можуть бути моральними та чесними лише у відносному розумінні порівнювані із ще більшими негідниками. Віджимання підприємств та рейдерське захоплення можливе лише за рішенням куплених судів. Потрібно боротись із такими законами та суддями а не із рейдерами.

Закони можуть бути розраховані на перспективу, але у такому разі вони повинні пройти перевірку життям, іншими словами коли комусь здається що загально-прийнятий ринок землі  у світі, в нас не запрацює, бо  так сильно не любимі нами олігархи розкуплять землю будуть самі жирувати а для селян стане лише гірше, і потрібно зачекати поки землю зможуть купити самі селяни, тобто коли вони самі стануть олігархами.  Безглуздість такого пояснення можна перевірити на практиці – наприклад запровадити ринок землі у трьох областях  країни, ще в трьох  областях накласти якісь обмеження і подивитись через три роки на результат.  Капіталістичні відносини у сільському господарстві є більш прогресивними ніж феодальні, за ними майбутнє і замість того щоб пройти цей етап нашої Історії як можна швидше, політики роблять все щоб його загальмувати, спекулюючи поняттям абсолюту справедливості якої  немає  ніде у Світі. Це є комуністи у овечій шкірі демократії.

Ми живемо в умовах капіталістичного виробництва основаного на інтересі та конкуренції, через це матеріальну відповідальність судів за не правильне рішення має нести чиновник а не держава. Ця відповідальність завжди є матеріальна. Не може чиновник ні за що не нести матеріальної відповідальності. Відповідальність може бути розділена на трьох один хто виніс невірне рішення, другий хто призначав такого чиновника на посаду і третю частину держава від імені якої це все здійснювалось. Коли за правом не стоять санкції то це не право а благі побажання, коли за спричинення  матеріальних збитків не стоїть матеріальна відповідальність то це також не право а безпрограшний бізнес за рахунок держави.

---

[1] У стародавньому Єгипті у деякий період  існував звичай по якому фараон час від часу повинен демонструвати свою фізичну форму та бігати навколо піраміди. Це є свідченням того хто у державі головніший у кого є влада (примус).